В Одесі проходять «Сі-Бриз» – це щорічні багатонаціональні навчання, які проводять із 1997 року, їх організовують США й Україна. До окупації Криму в 2014 році навчання проходили в тому числі і на території півострова. Основна мета навчань – підготовка багатонаціональних сил до проведення операції безпеки у кризовому регіоні, відпрацювання за стандартами НАТО міжнародної операції зі встановлення і забезпечення зони безпеки судноплавства, відпрацювання взаємодії з кораблями.
У цьогорічних навчаннях «Сі Бриз-2019», крім українських й американських військових, у відпрацюванні завдань на суші, на воді та в повітрі беруть участь військові з Боолгарії, Великої Британії, Грузії, Греції, Данії, Італії, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Польщі, Румунії, Туреччини, Швеції, Франції та Естонії (загалом 19 країн). Вести спільні бойові дії вчаться близько 3000 осіб.
Вийшли ми з Воєнної гавані порту Одеса на кораблі Морської охорони «Павло Державін» о 8-й ранку. Вже на борту командир корабля капітан 3-го рангу Віталій Кубарич розповів програму навчань на цей день. «У складі тактичної групи відпрацьовуємо бойові артилерійські стрільби у морі».
До складу групи увійшли ракетний катер ВМС ЗСУ «Прилуки» (NATO class «Matka»), грузинський катер Берегової охорони Ochamchir («Очамчір»), корвет румунських ВМС Lastunul та корабельно-катерний склад Морської охорони Держприкордонслужби – катер Морської охорони «Балаклава» і корабель третього рангу «Павло Державін» (NATO class «Stenka», радянський клас «Тарантул»), на якому йшли ми.
Під час виходу вздовж борту, який звернений до пірсу, шикується екіпаж, вільний від вахти. Це традиційний ритуал. Таким чином екіпаж корабля віддає честь і символічно повідомляє, що виходить на службу в море.
«Павло Державін» – відносно невеликий корабель за морськими мірками. Побудований у 1987 році. Водотоннажність – 257 тонн. Розміри (м): 39,8 x 7,9 x 2,5. Максимальна швидкість – 34 вузли (близько 64 км/год). Екіпаж – близько 30 осіб. На озброєнні має дві автоматичні 30-мм автоматичні гармати АК-230 та два великокаліберні кулемети ДШК.
Ми розміщуємося у їдальні команди – найбільшому приміщенні на кораблі. Ту збирається, проводить дозвілля та приймає їжу команда.
Проходимо інструктаж із техніки безпеки та поведінки на кораблі. На усіх вдягають рятувальні жилети. Відчуваю, що у жилеті точно легше і комфортніше, ніж у «броніку» 4-го класу, в якому гасаєш окопами передової.
Порт Одеса вже ледве видно. Ходжу кораблем, звикаю до легкої хитавиці і роздивляюся все на палубі.
Виходимо у море на сторожовому кораблі ДПСУ «Павел Державін»
Взагалі, всередині корабля місця, як для мене цивільного, – мало, але не можна сказати, що й дуже тісно. Скрізь проходи-переходи, трапи, «броняхи» (двері), люки, труби, проводка, десь під ногами гудуть та вібрують двигуни – там машинне відділення.
Корабельними проходами та трапами (драбинами) піднімаємося на ходовий місток, звідки під час виходу у море ведеться керування кораблем.
На ходовому містку людно. Тут зараз зосереджене усе керування кораблем. Більшість із присутніх – офіцери. А взагалі, майже всі на кораблі контрактники, лише двоє строковиків.
Тут постійно чергує спостережна вахта, яка візуально контролює надводну обстановку, горизонт та повітря. Вони постійно доповідають про зміни обстановки командиру корабля. Звісно, є й сучасна електроніка, але на кораблях все дублюється людиною аби максимально виключити можливу помилку. Це для мене не було новиною, у 2011 році я піднімався на борт американського ракетного крейсера «Анжіо» (на «Сі Бриз-2011»). У них теж усі електронні системи дублювалися людьми. Тоді я навіть бачив у рульовій рубці старовинні мідні переговорні труби, якими можна «докричатися» напряму до машинного відділення.
Позаду нас (в кільватері) йдуть інші кораблі тактичної групи. Що цікаво, план навчань та завдання стають відомі учасникам тактичних груп лише напередодні ввечері. Такий формат дозволяє морякам тренуватися в умовах максимально наближених до реальності.
Мені проводять екскурсія до ГКП (головний командний пункт) корабля. Розповідають, що останнім часом корабель було оснащено великою кількістю сучасних приладів та електроніки. І після навчань заплановано капітальний ремонт.
Говоримо про витрати палива. Розхід в залежності від погодних умов швидкостей ходу, способу несення прикордонної служби дуже різниться. Але, в середньому, на годину роботи двигунів за середньою швидкістю ходу потрібно близько 200 кг «дизельки».
Від головного старшини Михайла, з подивом дізнаюся, що все одно найточніший курс – це прокладений вручну. Хоча, звісно, і за допомогою сучасних навігаційних приладів та комп’ютерів, які на кораблі усі з сучасних серій, теж виходить непогано.
Тим часом румунський корвет Lastunul відхиляється від групи і над ним з’являється стовп білого диму. Бійці спостережної вахти, вдивляючись у далечінь через бінокль, негайно повідомляють, що на корветі почалися навчання із боротьби за живучість надводного судна (БЗЖ). Команда відпрацьовує алгоритми дій на випадок пожежі на борту.
Відповідно до плану навчань на «Державіні» також відпрацьовують боротьбу за живучість. В одному з відсіків імітується задимлення. Ми спускаємося на бак (передня частина корабля) і там аварійна партія (спеціально призначені члени екіпажу), відповідно споряджена для боротьби з пожежею та роботи в задимлених приміщеннях відпрацьовує алгоритм дій з пожежогасіння.
Знову піднімаюся на ходовий місток. Тут довго говоримо йдучи до полігону (спеціально визначеного району моря для проведення стрільб). Мені розповідають та показують різні «хитрі» морські прилади – пеленгатор, репітер гірокомпаса… Все незрозуміле і багато термінів. Жартують. Виявилося, що в Морській охороні майже не матюкаються. Це кардинальна відмінність від багатьох підрозділів, які частенько зловживають нецензурщиною.
Фельдшер Оксана почала жалітися, що в рятувальному жилеті спекотно. На що отримала морський жарт від одного з офіцерів: «От зараз гармата вистрілить. Ви злякаєтесь. Високо-високо підстрибнете. А корабель відійде. І що? І ви в воді, і без рятувального жилета. Не раджу знімати». Усі сміялися.
Кораблі починають захід в полігон (місце стрільб). Через корабельний гучномовець лунають команди командира корабля. Команда витягує на палубу і заряджає у гармати стрічки зі снарядами.
Артустановок на кораблі дві – кормова і носова (позаду і попереду). АК-230 – це 30-мм спарена корабельна зенітна автоматична артилерійська установка радянського виробництва, але оснащена вже сучасними електронними системами керування, з дублюванням (як і все на кораблі) ручного керування. Швидкострільність – 2000 пострілів на хвилину, ефективна дальність вогню – 6,8 кілометра.
Довго шукаю через потужний зумовий об’єктив мішень серед моря – білу пінопластову кулю. Кажуть, що вона досить велика. Кому цікаво, нижче вона сфотографована на великому зумі:
Командир корабля, капітан третього рангу Віталій Кубарич, розповідає, що сьогодні відпрацьовують артилерійські стрільби в складі тактичної групи. Вправ декілька – це попереджувальна стрільба для зупинки судна-порушника, стрільба по повітряних та надводній цілі. Стрільби основним способом – за допомогою електроніки, та допоміжним – «вручну» з ходового містка. Також відпрацьовуються дії при пасивному спротиві.
Кораблі починають повертати і заходити на курс, з якого будуть вестися стрільби.
Ну і кульмінація. «Павло Державін» починає стрільбу основним способом зі своєї артустановки по мішені:
Бойові стрільби у Чорному морі. Сторожовий корабель ДПСУ «Павел Державін»
Це дійсно гучно. І несподівано… навіть після очікування пострілу 🙂 Після стрільб і першого заходу тактичної групи кораблів повз мішень, матроси перезаряджають гармати.
Тепер стрільби будуть вестися запасним способом – «вручну» з ходового містка. Стріляти буде старший комендор (розпоряджається наведенням артустановки і пострілом) матрос Кредісов, який лише нещодавно підписав контракт.
Я розташовуюся біля рятувальних плотів у вузькому місці неподалік передньої гармати. Планую на фото вловити момент пострілу. Перший постріл. Сила звуку, який відбивається від броні праворуч така, що миттю забуваю про намір фотографувати, пару разів грубо порушую ще не прийнятий законопроект Богомолець і кляну себе за те, що забув беруші в рюкзаку в кают-компанії. Далі закриваючи вухо рукою, просто знімаю відео. «Павло Державін» відстрілює чергову порцію снарядів по мішені. За ним, із ріжучим довгим звуком стріляє з АК-630 (шість столів того самого 30-го калібру) ракетний катер ВМС ЗСУ «Прилуки» (на відео він попереду):
Бойові стрільби у Чорному морі. Сторожовий корабель ДПСУ «Павел Державін» та ракетний катер ВМС «Прилуки»
Стріляють і грузинський «Очамчір» і катер Морської охорони «Балаклава», але в них на озброєнні лише крупнокаліберні кулемети, які на тлі гармат невиразні, їх ледве чути. Піднімаюся на ходовий місток. Команда відпрацьовує стрільби ще пару разів, стріляє у повітря та попереджувально. Під час стрільб, навіть тут, усі закривають вуха руками.
Десь із півгодини кораблі кружляли та стріляли по мішені у різні способи та з різних калібрів.
Паралельно проводилося злагодження роботи тактичної групи кораблів на усіх рівнях. Звісно, мова спілкування – англійська.
Стрільби закінчено. Мішень уражено. По корабельній рації лунають команди командира та доповіді про виконання від різних бойових частин (БЧ) корабля. Нас (гостей) запрошують до кают-компанії на обід. Смачно. Командир корабля розповідає, що кок – строковик, який до призову працював у піцерії і готує завжди від душі.
Корабель повертає на зворотній курс і йде у базу. Дорогою розмовляю з матросами та офіцерами.
Дізнаюся багато цікавого. І, звісно, трішки морського фольклору та традицій. Михайло розповів, що, виявляється, коли у моряка-прикордонника народжується дівчинка, то його, за традицією, викидають за борт. А якщо хлопчик, то потрібно з’їсти кілограм масла. Не знаю, що і гірше. Якщо влітку, то певно я б вибрав таки за борт 🙂
Ще нас пропонували посвятити у моряки і випити плафон (майже літр) морської забортної води. Не склалося. І ми посвяту не пройшли. Цього разу…
На юті (задня частина корабля) розговорився з двома матросами-контрактниками.
Коля та Ігор. Обидва підписали контракт вже після строкової. Обидва з Кривого Рогу. Обом по 24 роки.
Питаю Ігора:
– А взагалі подобається служба?
Він, посміхаючись, відповідає:
– А як думаєш? Якби не подобалося, то чого б я контракт підписував?
На рейді та у самому порту Одеса багато іноземних військових кораблів. Ідентифікуємо – американців, румунів, наш «Сагайдачний», поляки, британці, канадці.
Нагадаю, що у цьогорічних навчаннях «Сі Бриз-2019», крім українських та американських військових, у відпрацюванні завдань на суші, на воді та в повітрі беруть участь військові з Болгарії, Великої Британії, Грузії, Греції, Данії, Італії, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Польщі, Румунії, Туреччини, Швеції, Франції та Естонії. Загалом вести спільні бойові дії вчаться близько 3000 осіб.
Заходимо у Воєнну гавань порту Одеса. Матроси викидають на пірс «викидки», якими тягнуть вже товсті морські канати (кінці) для швартовки корабля.
«Павло Державін» пришвартований. Дякую команді прикордонників та командиру корабля за гостинність. Бажаю удачі. Попереду у них ще багато днів тренувань на «Сі Бриз-2019».
Удачі усім українським морякам та військовим!
Опубліковано на Радіо Свобода